Важливу роль в житі кожного народу відіграє освіта , адже саме від її рівня напряму залежить і подальша доля цієї спільноти. Тільки та нація, яка дбає про навчання підростаючого покоління, має майбутнє на своєму державотворчому шляху .

    Про розвиток освіти за часів Російської імперій на нашій землі відомості дуже скупі. Лише можна зробити припущення , що воно як правило була відсутня. За винятком тої освіти , яка  могла бути надана при церквах, адже на території села існувала церква святого Миколая, ще з ХVІ ст.

  Перша історична згадка про Запільську церковно – парафіяльну школу належить до червня 1856 року. Вона розташувалася неподалік від будівлі церкви в споруді, яка належала сільській громаді. Викладав у ній священик Михайло Мальчевський, який закінчив Волинську духовну семінарію. В 1897 році в ній навчалось 27 хлопчиків адже освіта для дівчат була закрита, а знання необхідно для ведення господарства вони отримували від матері дома. За роботу в закладі М. Мальчевський отримував 60 карбованців. В 1904 році вчителем школи стає Шаматило Василь і працює в ній до 1906. З 1907 року при навчальному закладі створюється церковно – півчий хор, який залучався до проведення літургій в церкві.

  В 1914 році розпочинається перша світової війна. Території Західної Волині в тому числі і Запілля було окуповане частинами австро-угорської армії. В склад останньої входила велика кількість українців Галичини , які на той час мали більше національних свобод , в тому числі і в галузі освіти. В переважній більшості вони всі закінчили початкову школу та ще й з українською мовою навчання .Тому з метою поширення освіти і на Волині вони почали створювати тут осередки організації, яка займалась просвітницькою роботою серед місцевого населення за однойменною назвою «Просвіта». З розповідей старожилів можна дізнатись , що такий осередок почав діяти і в Запіллі з 1917 року. Основним заняттям просвітян було навчання грамоти дітей. Тому селі було створена перша національна українська школа.  До складу учнів якої було зараховано 80 хлопчиків та дівчат. Першим вчителем став стрілець українського легіону у складі Австрійської армії Осип Безпалко. Пізніше його замінив Іван Мойсей теж виходець із галицького краю. Період австро-угорської окупації тривав недовго, а разом з приходом російських військ під час Брусиловського прориву, повернулася масова неграмотність населення. Та робота перших вчителів не пропала даремно. Зерна науки впали на благодатний грунт дитячої душі і проросли таким врожаєм волі до свободи та ненависті до несправедливості, що майбутні хазяї волинської землі поляки не очікували.

  В часи Другої Речі Посполитої 1921-39 рр освітній процес в нашому селі  знову оживає. Відродилася і почала таємно діяти «Просвіта», яку очолював довгий період місцевий житель Ілля Марчук. В 1936 році польська влада починає активну роботу по зміцненню свого впливу на населення «всхудніх кресів», а саме на території окупованих після поразки визвольних змагань українського народу 1917-1921 років  земель Волині та Галичини. Відкривається школа з польською мовою викладання і в Запіллі. Розташувалася вона на сучасному шкільному подвір’ї, тепер там побудовано господарські приміщення. Але споруда в якій розмістилася школа була мала і в занедбаному стані. Місцеві старожили, які в ній навчалися називали її «шипкою». Тому польська влада орендувала в Гуменчук Хоми, який жив із сім'єю в урочищі «Пасики»,одну кімнату. Це було приблизно на тому місці де пізніше збудували колгоспний склад мінеральних добрив. Кімната була невелика розміром 4 на 5 метрів. Тут було організовано навчання для першого класу. А 2-4 класи навчалися в «шипці». В кімнатах було дуже холодно та вогко тому діти дуже часто пропускали навчання. Населення Запілля того періоду було дуже інтернаціональне адже тут проживали українці, євреї та поляки. Діти всіх національностей ходили в школу і разом сиділи за партами. Керовніком або по сучасному директором від часу створення навчального закладу пізньої осені 1935 був призначений поляк Станіслав Піщ. Крім нього в школі працювали вчителями пан Гудзєвич, пані Нікітікова та Сичова. Остання була дружиною запільського постерункового пана Сичова, який слідкував за дотриманням правопорядку в селі.. Пізніше 1936 польською владою було побудоване  шкільне приміщення з чотирьох кімнат. Де три використовувалось під школу, а в четвертій жила сім'я керовніка С. Піща . Викладали такі предмети : арифметику , польську мову , закон божий, а також окремим предметом була українська мова , яку називали «руською». Закон божий викладав місцевий священик Давидович. Під час цього уроку в класі залишалися тільки українці, польські та єврейські діти в цей час гуляли по вулиці або йшли додому. Всі решта предметів крім «руської», яка була лише до 4 класу, читались польською мовою. З метою політичної пропаганди чи для остраху біля школи на стендах висіли портрети польських генералів Барановського та Зайця. Але освіта молоді цього періоду не закінчувалась польською школою. Адже підросли ті хто ходив в першу національну школу часів австрійської окупації і їм вже не вистачало того, що дуже обережно пропонувала польська окупаційна влада. Вони хотіли більше знати про Україну її історію та звичаї. А привезла це нове в Запілля Настя Мельничук, яка була родом із села. Вийшовши заміж в с.Охлопів за Івана Мельничука вона стала активним борцем за волю українського народу, адже її чоловік був станичним отаманом УНАКОРу в Горохові. Після арешту чоловіка Настя повертається в рідне село щоб допомогти хворій рідній сестрі Катерині по господарству. При цьому вона привезла з собою заборонену літературу, яка дуже зацікавила молодого хлопця Павла Яценюка. Збунтувалася душа молодого запіль ця, а разом з нею і душі ще шістнадцяти хлопців. Вони створили єдину на Любомльщині організацію УНАКОРу. Звичним для зібрання молодих революціонерів були читання творів

українських класиків І. Франка, Л. Українки, які були заборонені польською

владою. Але найціннішим все таки був «Кобзар» Т. Г. Шевченка. Крім цього дуже часто читали і обговорювали під час таємних зібрань на хуторі Кокоровець і іншу літературу, яка здебільше отримували таємно. Та польська дефензива не дрімала і в кінці 1938 року унакорівський хутір був розгромлений, а сімнадцять його активних учасників було заарештовано і кинуто в тюрму м.Ковеля. Відчуваючи небезпеку керовнік школи С. Піщ восени 1939 року разом з іншими поляками покидає Запілля.

  Після приходу так званих «перших совєтів» в 1939 році, коли Західна Україна в наслідок домовленостей Молотова – Рібентропа була приєднана до Радянського Союзу навчання в школі було відновлено за програмами тодішньої радянської школи. Тому учні польської школи були зараховані тільки до першого класу. Директором був призначений якийсь єврей з м. Любомля, ім'я поки не встановлене, а заступником директора школи працював письменник Влас Мізинець, який викладав дітям українську мову. Навчання проходило в приміщенні, яке збудували поляки. В цей час з метою поширення радянського способу життя на Західну Україну починають привозити вчителів із сходу. Серед таки була і Кисіль Галина Сергіївна, яка була призначена на посаду вчителя початкових класів.

  Після трагічних подій 22 червня 1941 року Запілля разом з рештою українських земель було окуповане німецькими загарбниками. Робота школи ще певний час продовжувалась. Керував нею В. Мізинець, а Кисіль Г. С була вчителькою. Крім них в школі певний час працював син священика Давидовича Жорж Давидович. Але маючи слабке від природи здоров'я він через певний час помирає і був похований біля запільської церкви. Нова влада ввела обов’язкове вивчення німецької мови, а дітей знову було зараховано до першого класу. Матеріальна база школи була дуже бітною німецька адміністрація зовсім про неї не дбала. Навчання проводилось за одним підручником «Українська мова», яку купив батько однієї з учениць Андрійчук Марії ще за поляків за 2 злотих. Побоюючись. що школа стане осередком поширення антинімецьких поглядів та після відмови УПА співпрацювати з окупаційними військами 1942 році була закрита, а саме приміщення використовувалось «новою» владою як тік для обмолоту зерна. Лише окремі діти певний час могли відвідувати навчання в Любомлі, де з дозволу нових «хазяїв» діяла гімназія. В цей час колишній директор школи переходить на роботу місцеве бджільництво, що розташовувалось в м. Любомль. Де стає активним учасником антинімецького підпілля. В 1943 році його заарештовують і після жорстоких катувань розстрілюють.

  Після визволення Волині від фашистських загарбників дитячі голоси знову повернулися  в шкільне приміщення. Навчання було відновлене. Через брак місцевих кваліфікованих педагогічних кадрів та з метою продовження вкорінення радянської ідеології на приєднаних землях сюди знову масово привозять вчителів з Східної України. Це як правило були молоді дівчата . Серед них була і інша вчителька нашої школи Хоменко Євдокія Миколаївна.

Для Галини Сергіївни та Євдокії Миколаївни запільська земля стала рідною, тут, вони і одружилися на місцевих хлопцях. Про їхню важку долю говорить один факт. В кінці 40 –х років на нашій території діяли загони УПА , які з підозрою ставилися до приїзду чужинців , яких не дивлячись на небезпеку ,кидала сюди радянська влада. Лише підтвердження місцевого священика о. Давидовича про те , що він проводив таємне вінчання Кисіль Г.С  та її чоловіка врятувало останню від загибелі. Адже вояки мали пересвідчитись , що вчителі не є комуністами, які були ворогами повстанців .

  Мирне життя 50 - 60 - х років принесло зміни в розвиток освіти регіону . Через велику кількість учнів, які змушені були вчитись у дві зміни , та існування паралельних класів гостро постало питання про добудову нових приміщень школи  Це питання було вирішене шляхом перенесення приміщення казарми з урочища Вовчий Перевіз тепер с.Старовойтово і складання його біля приміщення вже існуючої школи. Таким чином ми отримали вже сучасний вигляд, який зберігся до 2007 року. В кінці 60- років реорганізовувався Головенський район в спадок від тодішнього будинку районного комітету комуністичної партії Запільська школа отримала систему водяного опалення з котельнею. Протягом 70 – 80 – х років в школі були створені фізичний  , хімічний, географічний кабінети . За ентузіазму вчителя фізичного виховання Пендзюх М.П одну із класних кімнат було переобладнано під спортивний зал. При школі діяла  комбінована майстерня з великою кількістю різних верстатів . В 1990 році на шкільному подвір’ї були обладнані сучасні на той час спортивний і географічний майданчики .В новому третьому тисячолітті передові технології дійшли в нашу школу у вигляді подарунку колишнього випускника Пендзюх І . М, який 2005 році вручив школі комп'ютер . на початок 20ё14 року навчальний заклад користується послугами комп’ютерного класу та має вільний доступ до мережі «Інтернет».

 Багато здібних і талановитих вчителів  проходили важкий шлях через терни до зірок та вкладали всю свою працю, здоров’я, невичерпну енергію в майбутнє свого народу – дітей .

 За час існування закладу його закінчили 1187 учнів.